Вы находитесь: » » Рутинні операції радянських спецслужб
14-05-2021, 00:33, просмотров: 874, Раздел: Публикации    
Рутинні операції радянських спецслужб Історія знищення композитора Володимира Івасюка, автора найпопулярніших українських шлягерів 70-х років сьогодні відома в Україні усім, кому дороге це ім’я.
У квітні 1979 року В. Івасюк був членом журі Республіканського конкурсу артистів естради у м. Хмельницькому. Повертався з конкурсу до Львова у ніч з 23-го на 24 квітня. Зранку 24 квітня про нього питали незнайомі на чорній «Волзі» під консерваторією, про що було показано в свій час по телевізору. Під вечір цього ж дня композитор вийшов з дому за сигаретами і затримався у кафетерії на розі вулиці навпроти «Львівводоканалу». Очевидці подій розповідають: «Раптом під’їхала чорна «Волга», з неї хтось вийшов і попросив Володю вийти із кафе. Він вийшов, його посадили в машину і більше його вдома не бачили». Повернувся майже за місяць, 18 травня, у закритій труні…
Тоді, у роки застою, смерть Івасюка намагалися видати за самогубство через начебто депресію, у що, звичайно ж, мало хто повірив. 12 серпня 2014 року генпрокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть В. Івасюка. Колишній прокурор Львівської області Роман Редик у лютому 2015 році заявив, що В. Івасюк був убитий співробітниками КДБ. А 13 червня 2019 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що композитор Володимир Івасюк не міг би фізично вчинити самогубство.

Мотив та методи знищення українського композитора були цілком логічним з огляду на ідеологію та методи роботи радянських «органів». Надзвичайна популярність пісень В. Івасюка і його талант викликали заздрість російських співаків-бардів і діячів російської поп-культури, не говорячи вже про політику на Україні – не висовуйся, бо знімемо голову.
Вищенаведена інформація є загальновідомою. Проте навіть сьогодні вона сприймається як дещо жахливо-незвичне на тлі у цілому мирної «застійно»-радянської буденності.

Зараз ми спробуємо довести, що нічого незвичного у такій практиці радянських органів не було – лише чергова рутинна операція. Можливо, навіть, навчально-тренувальна, така собі дипломна робота випускників навчальних закладів спецслужб.

А тепер зовсім аналогічна історія, яка відбулася у Харкові дев’ять років до того – у червні 1970. Про неї дещо докладніше.

Ім’я Бориса Григоровича Пільвермана наприкінці 60-х років минулого сторіччя у Харкові було досить відомим. Доцент кафедри нової та новітньої історії Харківського державного університету (тоді ім. Горького) був майстерним лектором, улюбленцем студентства. В ХДУ для істориків читав загальний курс новітньої історії країн Європи та Америки, спецкурс «Міжнародні відносини в період Другої світової війни», історіографію нової та новітньої історії, на факультеті іноземних мов – курс історії міжнародних відносин.

У той час вузівських викладачів-гуманітаріїв було прийнято залучати для читання популярних лекцій трудящим. Такі заходи дуже часто влаштовували на заводах, у науково-дослідних інститутах та інших організаціях для роз’яснення агресивної сутності імперіалізму, буржуазного націоналізму і, зрозуміло ж, сіонізму. Остання течія турбувала радянських функціонерів у той час чи не найбільше.

Справді, ізраїльські «мілітаристи» надто вже успішно розбивали на Близькому Сході «миролюбних» арабських друзів СРСР. І це незважаючи на командування арабами з боку радянських військових спеців та поставки усілякої зброї – аж до ракет та винищувачів. Набувала все більшої популярності тенденція єврейської еміграції з соціалістичного раю – як з самого СРСР, так і з «країн народної демократії». І це незважаючи на потужну антисіоністську пропаганду з шпальт центральної та місцевої преси, стотисячні тиражі відповідних книжок та брошур, нищівні телепередачі за участі популярних політичних оглядачів.

Зрозуміло, що такий кадр, як доцент Пільверман, зокрема вже через свою національну приналежність, міг вважатися дуже цінним «солдатом» антисіоністського фронту. Але він мав ще й інші переваги. Був високоерудованим фахівцем та чудовим оратором, був глибоко занурений в історичну та геополітичну тематику, то ж завжди був готовий дати блискучу відповідь на найскладніше запитання.

Але була у Б.Г. Пільвермана іще одна генетична особливість. Назва їй стара – вільнодумство та критицизм, ще й поєднані з неабиякою дотепністю. Які, до речі завжди були притаманні багатьом творчим особистостям – відомо, що саме за ці якості у 1938 році було заарештовано майбутнього Нобелівського лауреата Л.Ландау…

Коли пропагандист захоплюється, додаючи власні думки у викриття «ворогів» – це, звичайно, дуже добре. Та коли починає захоплюватися викладач, пояснюючи студентам матеріал за програмою, то вже зовсім інше. Особливо, якщо при цьому він відмовляється від статусу провокатора – заводити слухачів «на слизьке», а потім фіксувати тих, хто виявився ідеологічно нестійким і схвально реагує на крамольні слова. Таке «амплуа» існувало серед радянських викладачів-гуманітаріїв і не лише серед них.

Колишні студенти Б.Г. Пільвермана згадують і його блискучі лекції, і дотепні зауваження до матеріалу, де свіже порівняння чи вдало вставлене прислів’я могло надати зовсім нового смислу навіть фразі з сто разів вивіреного підручника. Деякі з студентів навіть проводжали улюбленого викладача додому, а потім отримували гостинне запрошенням на чай. Вітала такі гостини і дружина Пільвермана, яка вміла і любила готувати, але на жаль, свої дітей у них не було…

Йшов червень 1970 року – час студентських іспитів. Того дня група, де екзаменатором був Б.Г. Пільверман, так і не отримала оцінок. Викладач не з’явився. Студенти (і не лише вони) були дуже схвильовані. Як розповідає одна з них, кілька студентів вирішили завітати до нього в гості, аби дізнатися, чи не сталося щось лихе.
Схвильована дружина розповіла, що минулого вечора Борису Григоровичу зателефонували, начебто, викликаючи терміново провести позапланову лекцію у трудовому колективі. Обіцяли прислати машину. Машина – чорна Волга, вже стояла під під’їздом…

Знайшли Б.Г. Пільвермана дуже швидко, 14 червня, – він був повішений на гілці дуба у Лісопарку. Саме ця дата і вважається датою його смерті, у віці 52 роки.
Похорони були людними, прийшли колеги, студенти. Версію ж загибелі озвучили одразу: це вбивство. Б.Г. Пільверман став занадто небезпечний для харківських сіоністів через свої нищівні викривальні лекції. От вони, начебто, й влаштували показову розправу, хизуючись своєю зухвалістю та безкарністю. Сюжет теж далеко не новий. За подібною ж схемою було свого часу (у 1949 році) було ліквідовано у Львові Ярослава Галана, полум’яного борця проти українського націоналізму…


Щодо безкарності вбивства Пільвермана – то це виявилося цілковитою правдою. Слідство фактично не проводилося. Нікого, окрім дружини, не допитували. Справу майже одразу «призупинили». З характерним формулюванням: до встановлення підозрюваної особи. Тим, хто хоч якось стикався з правоохоронною системою усе було зрозуміло: це було відверте «поховання» кримінальної справи.

Слід зазначити, про саме існування такого співробітника, як Б.Г. Пільверман в університеті «забули» вже протягом року. Навіть сьогодні, почувши це прізвище, «старожили» Каразінського університету, які до того жваво розповідали про університет та його минуле, одразу ж намагаються змінити тему.

Переконаний, що про історію, пов’язану з вбивством харківського історика Б.Г. Пільвермана жоден з читачів навіть не чув. А відтак, цілком імовірно, ще існують подібні трагічні історії з інших областей, про які ми досі не знаємо. Але колись таємне цілком імовірно стане відомим. Та принаймні зараз зрозуміло, що вбивство В. Івасюка – це не щось надзвичайне для радянської системи, але її закономірна реальність. Звичайна внутрішня операція спецслужб, жертвами яких стали такі особистості, С. Міхоелс (1946), Б. Пільверман (1970), В. Івасюк (1979). Є підстави долучити сюди також керівника радянської Білорусії П. Машерова (1980). Але немає жодних підстав стверджувати, що цей ряд з розпадом СРСР завершився...

Петро Матвієнко, доктор філософських наук
Добавил: Булыжник
Похожие публикации:
Оставлено комментариев: 0
Добавление комментария

Введите два слова, показанных на изображении: *





© 2010-2021 Народная Правда. Все права защищены.
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на narodnapravda.org обязательна.